top of page

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

 

   Сучасне законодавство України закріплює цілу серію нових видів договорів між подружжям або особами, які збираються зареєструвати шлюб.

   Майнові договори подружжя, що знайшли своє законодавче закріплення сьогодні, поділяються на такі види:

- договори подружжя стосовно майна;

- договори подружжя про надання взаємного утримання;

- договори про утримання дітей.

   Шлюбні договори поступово займають своє місце в нотаріальній практиці, і громадяни частіше звертаються з питання щодо їх посвідчення до нотаріусів.

   Шлюбний договір можна визначити як угоду осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або подружжя про встановлення майнових прав і обов’язків подружжя, пов’язаних з укладанням шлюбу та його існуванням або припиненням.

   Відповідно до статті 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір може бути укладено як подружжям, так і особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

   Стороною шлюбного договору може бути й неповнолітня особа, оскільки Сімейним кодексом України передбачена можливість укладення шлюбу особою віком від 14 до 18 років, якщо є рішення суду і це відповідає інтересам такої особи. Для укладення договору неповнолітньою особою до реєстрації шлюбу потрібна нотаріально засвідчена згода її батьків або піклувальника.

   Згідно зі статтею 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Державна реєстрація відповідного договору законодавством не передбачена.

   Дія шлюбного договору, укладеного до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

   Шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям. Це відносини, які виникають щодо:

- спільного та роздільного майна подружжя; - порядку користування житлом;

- надання утримання одному з подружжя; - майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

   Такий договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За цим договором не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

   Зміна умов договору допускається лише за згодою обох сторін та нотаріально посвідчується.     Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

   Шлюбний договір може припинити свою дію у випадках:

1) відмова подружжям від шлюбного договору (права та обов’язки, встановлені у договорі, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього);

2) розірвання шлюбного договору (на вимогу одного з подружжя договір може бути розірвано за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення).

   Шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду, з підстав установлених Цивільним кодексом України та Сімейним кодексом України: порушення нотаріальної форми договору, укладання договору в результаті обману, насильства, погрози, укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності, укладення договору малолітніми особами без нотаріально посвідченої згоди батьків або піклувальника, зменшення договором обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

   Отже, сьогодні шлюбний договір є невід’ємною частиною цивільного та сімейного законодавства, який регулює майнові права подружжя. Наявність такого роду договору має суттєве значення при укладанні багатьох інших цивільно-правових договорів, пов’язаних з придбанням майна або розпорядженням майном одним з подружжя.

ОФОРМЛЕННЯ СПАДЩИНИ

 

   Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. Отже, до складу спадщини будуть входити не лише майнові права, якими володів померлий, але і його обов’язки.  

   До складу спадщини не входять немайнові права та обов’язки, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, наприклад: право на аліменти, пенсію, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, право членства в громадських або державних організаціях, права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 Цивільного кодексу.

   Згідно Закону України «Про нотаріат» правом оформлення спадкових прав в Україні наділені як державні нотаріуси, так і приватні.

   Для відкриття спадщини спадкоємці повинні надати нотаріусу документ, що підтверджує факт смерті спадкодавця. Таким документом є свідоцтво про смерть, видане органами РАЦС.

   Також треба пам’ятати про шестимісячний термін, впродовж якого спадкоємці мають можливість заявити про своє бажання прийняти спадщину. Цей строк починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті особи або з дня набуття чинності рішенням суду про оголошення її померлою. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину. Цивільним кодексом передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців він не заявив про відмову від неї.

   Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. На підтвердження цього факту спадкоємці повинні надати нотаріусу довідку житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, запис у будинковій книзі про реєстрацію (місце проживання) спадкодавця.

   Заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцями особисто в письмовій формі.

Відповідно до Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Цивільний кодекс чітко визначає коло осіб, що можуть бути закликані до спадкування.   Це фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

   Перш за все право на спадщину мають особи, зазначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені Цивільним кодексом України. Законодавством встановлено право на обов’язкову частку у спадщині, що не залежить від волі спадкодавця висловленої у заповіті. Таке право мають: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Ці особи спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

   Законодавець встановлює певну чергу спадкоємців за законом. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Діючим законодавством встановлено п’ять черг спадкоємців за законом. До першої черги належать діти, батьки, другий з подружжя, до другої – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері, до третьої – рідні дядько та тітка спадкодавця, до четвертої – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, до п’ятої – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення.

   Спадкоємець, який прийняв спадщину, звертається до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на визначене майно.

Законодавством встановлена певна процедура оформлення спадщини – встановлений строк для відкриття спадщини, коло осіб, які мають право на спадщину та місце відкриття спадщини. Але, звичайно, кожний окремий випадок має свої винятки та свою власну процедуру.

bottom of page